Лип
11
2018

Про висоту і глибину

Пам’ять св. апостолів Петра і Павла

Проповіді на кожний день. В.Резніков.
Аудіо(МП 3):
Ін.21:15-25; 2 Кор.11:21-12:9; Мф.16:13-19
У день пам’яті святих первоверховних Апостолів наводиться саме той випадок з життя Петра, коли на запитання Господа: «А ви за кого Мене вважаєте»? – Він відповів: «Ти є Христос, Син Бога Живого». І тоді Господь сказав: «Блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах». Бог нічого не робить даремно і не гайнуэ Свої дари на вітер. А значить, блаженство Петра в тому, що хоча і недосконалим він був тоді по плоті і по розуму, але Бог побачив саму глибину його душі, і засвідчив про нього, відкривши йому одному істину про Свого Сина.
Хоча інші, мабуть, були сильнішими Петра. Адже не когось, а того ж Петра плоть і кров змусили тут же перечити Господу, а потім – тричі відректися від Нього. І все ж те, що Господь побачив, нікуди не поділося. І хоча впав Петро своїми справами, своєю плоттю, але той же Петро на болісні питання воскреслого Ісуса: «Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене»? – З самої цієї глибини відповідає: «Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе». Так, Господь все знає, і тому Він навіть після зради, не зняв з Петра обітниці, одного разу даної: «ти Петро тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою».
А Свого другого стовпа, Павла, Господь угледів ще на більшій глибині, коли той був лютим гонителем церкви. Але одним дотиком, одним питанням: «Савле, чого мене гониш»? – Господь відродив його до життя. І ось вже і Петро, і Павло, – роблять діло Боже, посвячуючи і плоть, і кров свою в жертву Богу.
У Божої людини немає лукавства, вона усім відкрита: «Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би»? І якщо ті, що ходять за тілом зазвичай хваляться, що цар обсипає їх всякими благами, то – Божий слуга хвалиться, тим, що він «був у трудах, безмірно в ранах, більше у в’язницях і багаторазово при смерті». Інші хваляться, що цар виконує кожне їх прохання. А Божий слуга не приховує, що Господь не послухав його триразові  молитви і не віддалив ангела сатани, який пригнічував його.
І поступово, перетворюючи плоть і кров, Господь підносить Своїх обранців навіть до того, що ще за життя показує рай і дає чути «невимовні слова, яких людині не можна переказати». І – мало того: Він ще й дає «ключі Царства Небесного» і каже: «Що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах».
Так, в кожній людині є глибина, де сам ще себе не бачиш, але, тим не менш, це – ти, і ніхто інший. І спочатку один тільки Бог бачить, як, наприклад, у рибалці Симоні криється «камінь» Петро, і як в утискувачі Савлі схований «обраний сосуд», Павло. І починає Господь класти підмур Своїй Церкві саме з цієї потаємної глибини. І Божа людина тому перебуває такою непохитною, що, як би високо не підніс її Бог, її розбите серце завжди – на глибині колишнього падіння. Павло говорив про себе, що «недостойний зватися апостолом, тому що гнав Церкву Божу» (1 Кор.15: 9). А Петро до самої смерті плакав, чуючи спів півня.
Якщо тому, хто впав Господь каже: «згадай, звідки ти впав» (Откр.2: 5), то і той, кого піднесено,  повинен пам’ятати, звідки звів його Господь, щоб воістину «ні висота, ні глибина» не могли відлучити «від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим.8: 39).
_____________
* Плоть і кров — людина.
**(Откр.2: 5) 5 Отже, згадай, звідки ти впав, і покайся, і твори попередні діла; а якщо не так, скоро прийду до тебе і зрушу світильник твій з місця його, якщо не покаєшся.

Прокоментуй! »

Ваш вiдгук