Лип
06
2018

Про бажання бути відлученим від Христа

Субота. Седмиця 6-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Рим.9:1-5; Мф.9:18-26.

Сьогодні ми чули такі дивовижні слова Апостола Павла: «Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим, що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму: я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті, тобто ізраїльтян».

І сказав він це відразу після інших, теж дивовижних слів: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим.8:38-39).

Ніхто і ніщо не може відлучити, а він сам хоче бути відлученим. І від Кого? від Того, до Кого доторкнулась хвора і тут же отримала зцілення; від Того, Хто підійшов до померлої, «взяв її за руку, і дівчина встала». І хто хоче бути відлученим? – Той, кому Сам Христос з’явився і вирвав з безодні смерті. Той, хто ще за життя «був захоплений в рай», «чув невимовні слова», і потім свідчив, що «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор.2: 9)! Хіба мало бути для всіх усім (1Кор.9: 22)? Чи не вчить нас Господь любити ближнього як самого себе, а не більше, ніж себе?..

Але справа навіть не в ближньому. Звернемо увагу, що все-таки не просто заради братів по плоті хоче Апостол піти на такий страшний хрест. Адже не будь-кому, а саме ізраїльтянам «належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітниці». Ізраїль для Павла не просто «брати по плоті», але – посудина, в яку були вилити дорогоцінні Божі дари, посуд слави Божої, призначений зрештою для всього людства. І Павло хоче, щоб ні краплі не пропало з того, над чим так трудився Господь, до чого Він доклав стільки особливої любові і турботи. Адже «їхні й отці, і від них Христос по плоті, Сущий над усіма Бог, благословенний повік». І тому коли мова йде про спасіння людей, Апостол стає для усіх усім. Коли ж слово заходить про самі основи спасіння, про «Христа по плоті», про Його хресне терпіння і хресні жертви, то і любов Павла втрачає межі. Він готовий пережити те, що пережите Самим Ісусом: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф.27: 46).

Ось – любов, до якої нам дуже і дуже далеко. Але не будемо ж, принаймні, говорити такі легковажні слова: «Нехай Бог мене покарає, тільки б його не покарав»! «Нехай мені загинути, тільки б йому добре було»! «Нехай твій гріх буде на мені»!.. Ти ще не знаєш ні того, що значить бути з Христом, ні того, що означає бути відлученим від Нього. Одні й ті ж слова в устах однієї людини можуть бути вираженням найвищої любові, а в устах іншого – свідченням крайнього невігластва і безумства.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.