Лис
09
2017

Про Бога і про сатану

П’ятниця Седмиця 23-тя після П’ятидесятниці

В’ячеслав Резніков.

Аудіо:

Лк.11:23 -26  1 Сол.2:14 -19

Апостол Павло пише до Солунян: «Ми» «з великим бажанням намагалися побачити ваше лице». «і один раз і вдруге хотіли прийти до вас, та перешкодив нам сатана». Здається, більш благочестиво було б сказати: «але не було на те волі Божої». Але Апостол сказав те, що сказав.

Згадаймо Старозавітну книгу Іова. У самому її початку з подивом бачимо, як Бог лагідно, повчальними прикладами з життя, наставляє… сатану, як ніби ще сподіваючись його врятувати! «Чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла» (Іов.1:6 -8). Сатана заперечив: «хіба даром богобоязкий Іов? Чи не Ти навколо відгородив його і дім його й усе, що у нього?» (Іов.1: 10)? І тоді Бог віддає Свого вірного раба у владу сатани, який позбавляє Іова майна, дітей, будинку, а потім вражає «проказою лютою від підошви ноги його по саме тім’я його» (Іов.2:7 -8). Дружина сказала: «ти все ще твердий у непорочності твоїй! похули Бога і помри». А він у відповідь: «ти говориш як одна з безумних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?» (Іов.2:9 -10)?

Але от прийшли друзі, «і піднесли голос свій і заридали; і роздер кожен верхній одяг свій, і кидали порох над головами своїми до неба. І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили, що страждання його дуже великі» (Іов.2:12 -13). Нарешті, відкрив Іов уста свої та й прокляв був свій день. І Іов заговорив, і сказав: «згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина! День той нехай буде темрявою» (Іов.3:1 -4). А друзі стали ніби захищати Бога. Почали стверджувати, що, безсумнівно, Іов має таємні гріхи, і йому треба покаятися, щоб повернути Божу милість. Іов вперто відмовлявся погодитися. Він, хоча саму переміну і прийняв, як Божу волю, але потім, день у день відчуваючи всю несправедливість, всю нещадну жорстокість своєї нової долі, – відмовлявся вірити, що він і зараз в Божих руках. Совість Іова протестує, і він навідріз відмовляється назвати чорне білим. Він не хоче поступитися своєю непорочністю та благословити це безглузде і несправедливе мучеництво.

У цьому його правда, і неправда його друзів, що і засвідчив (одному з них), нарешті, Сам Бог: «горить гнів Мій на тебе і на двох друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов» (Іов.42: 7). Бог був поруч, і, знову зв’язавши сатану, повернув Іову благополуччя. А Іов, у свою чергу, побачивши перед собою Бога, забуває все, що пережив, і відрікається від усього, що говорив: «Так, я говорив про те, чого не розумів, про діла дивні для мене, яких я не знав. Вислухай, взивав я, і я буду говорити, і що буду запитувати в Тебе, поясни мені. Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе; тому я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі» (Іов.41:3 -6).

І ось, через багато століть, продовжуючи, напевно, напоумляти сатану (адже любов не має межі), Бог вказав йому і на Апостола Павла. А в житті Павла було ще більш повчального, ніж у житті Іова. Напевно, Бог в якихось межах дав владу сатані і над Павлом. Але, на відміну від Іова, який тільки стогне, Апостол, (бо Христос його просвітив), ясно бачить, де чиї справи. І він прямо і спокійно каже: «але перешкодив нам сатана». Він не змішує благого плоду терпіння гонінь з гріхомі самих гонителів, «які вбили і Господа Ісуса і Його пророків, і нас вигнали, і Богові не догоджають, і всім людям противляться» (1 Сол.2:15).

Так що все треба називати своїми іменами. І жахливо, коли люди, подібно друзям Іова, намагаються бути адвокатами Бога, намагаючись з точки зору Божественної любові пояснити сатанинську жорстокість. Часом краще помовчати і помолитися один за одного, вірячи в неминучу перемогу Господа Бога над усім злом, що панує в світі.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.