Лис
11
2015

Про розділення сатани у собі

Четвер Седмиця 23-тя після П’ятидесятниці

В’ячеслав Резніков.

Аудіо:

Лк.11:14 -23 1 Сол.2:9 -14

Одного разу Господь «вигнав біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив». Але фарисеї, замість того, щоб прославити Цілителя, і порадіти за одужання, сказали: «він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського». Звідки така думка? Аби відмахнутися від істини? Або – хто вперто ворогує проти істини, той неминуче починає вірити тільки в силу бісів?

А Господь далі показує, що в цих словах не Йому докір, але вирок самому темному царству. Він показує, що і в брехні може бути прославляння істини, і тим більше прославляння, чим більш безсоромна брехня. Він каже: навіть якщо ваша правда, навіть якщо Я «Вельзевулом виганяю бісів», то значить «сатана розділився сам в собі». Ну а якщо так, то «як втримається царство його»?

Як часто ми спостерігаємо смертельну боротьбу зла зі злом ж. Пристрасті борються за людину. Гнівливість руйнує блудні союзи. Марнославство не дає волі зажерливості. А іноді низькі пристрасті в прах розтрощують гордість. Здається, переміг ту чи іншу пристрасть, а насправді – просто господар у тебе перемінився, а ти так і залишився рабом.

А в суспільному житті йде боротьба тиранії з анархією. Тільки порадієш, що повалена жорстока тиранія, як наступає такий розгул анархії, що з тугою згадуєш колишні часи. А ледве хтось почне відновлювати порядок, відразу такі ріки крові потечуть, що подумаєш: ну його, цей порядок!

Але все ж радісно згадати миттєвості, коли, наприклад, багаторічна пристрасть раптом відпустила, і виявилося, що вона не всесильна. Або – самий перший ковток свободи. Або – почуття радості, коли дізнаєшся, що з’явилася людина, яка кинула виклик анархії і розпаду. У всьому цьому запорука того, що зло не встоїть, бо воно завжди розділяється саме в собі і повстає само на себе.

Ну а по-справжньому протистояти злу може лише те, що має силу з’єднувати. Причому, з’єднувати навіть розділене по природі. Апостол Христовий в Дусі Христовому пише: «ми були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми» (1 Сол.2: 7). І тут же: «ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх, ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство і славу».

Поєднання материнської ніжності, з батьківським мудрим і владним повчанням, – ось сила, здатна воістину «перстом Божим» остаточно перемагати бісів.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.