Жов
03
2018

Про досконалу свободу

Четвер. Седмиця 19-та після П’ятидесятниці

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Флп.1:20-27; Лк.6: 12-19

Що таке свобода? Всі відчувають її важливість. Але для одних свобода – виконати будь-яке своє бажання. Інші, навпаки, вважають наші бажання причиною нашого поневолення. Для них шлях до свободи – в умертвінні бажань. Є й такі, для яких важливо лише переживання своєї свободи, відчуття безмежності можливостей. Зробити ж вибір значить – від свободи відмовитися. У Старому Завіті про свободу йдеться лише як про свободу від фізичного рабства. І тільки в Новому Завіті – торжество істинної свободи.

Бог-Спаситель, Який втілився, звільняє людей від влади бісів, від кайданів хвороб, щоб дати можливість зробити вільний вибір: або піти за Визволителем, або, продовжуючи грішити, повернутися в колишнє рабство. Господь також звільняє від старозавітних приписів, від цього «вихователя, який вів нас до Христа» (Гал.3:24). Дається навіть – самим вибрати суд, яким хочемо бути судимі. Не виявиш, або виявиш милість, і отримаєш: або «суд без милості» (Як.2:12-13), або – навпаки. Але свобода вибору ще не є свободою досконалою. У ній ще небезпека, щоб вона не стала «приводом догоджати плоті» (Гал.5: 13), або «не стала спокусою для немічних» (1Кор.8:9). Та й під «суд без милості» не довго втрапити.

Адже Господь обіцяв повну, досконалу свободу. Він говорив: «і пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін.8:32). А що така свобода можлива, – свідчить апостол Павло в посланні, написаному з римської в’язниці. Він, який вже колись зробив з Божою допомогою свій головний вибір, тепер знову стоїть на розвилці, стоїть і каже, як кажуть люди, охоплені нерішучістю: «Не знаю, що обрати»… Але між чим і чим він зупинився? Виявляється, між життям і смертю. Звичайна людина, якщо вона в цьому житті досягла успіху – при думці про смерть тріпоче, бачачи в ній кінець всякої свободи. А якщо вона тут поневолена і загнана в кут, то починає стогнати: «скоріше б мене Бог покликав»! Або рабська прив’язаність, або настільки ж рабське бажання втекти. А що вибирає Павло? Звідки його нерішучість? Чи страшить його подих смерті, чи обтяжує життя, повне нескінченних праць і бід? Виявляється, його «вабить … те й інше»! Так, тут навіть не «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше» (Як.4:15). Тут вже саме «вабить мене те й інше: маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще; а залишатися в плоті потрібніше для вас. І я певно знаю, що зостанусь і буду з усіма вами для вашого успіху й радості у вірі».

Ось – істинна свобода, яка перемогла смерть. Це справжнє позбавлення «тих, що страхом смерті все життя трималися в рабстві» (Євр.2:15). І звідси – радість Апостола і – гонінням, і навіть бажанням деяких «збільшити тягар» його уз: «я радію, і буду радіти. Бо знаю, що це буде мені на спасіння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа». І звідси – його впевненість і надія, «що я ні в чому не буду осоромлений, але при всякому дерзновенні і тепер, як і завжди, возвеличиться Христос у тілі моєму, чи то життям, чи смертю. Бо для мене життя — Христос, і смерть — надбання». І один вид такої людини достатній для «успіху й радості у вірі», і щоб похвала «у Христі Ісусі примножилася». І всі шукають навіть просто доторкнутися до неї, тому що і від неї виходить сила, як і від Ісуса Христа «виходила сила, і зцілювала всіх».

Апостол і всіх закликає жити «достойно благовісті Христової», – і щоб це було у свободі, незалежно від похвал або догани, «щоб мені, чи прийду я i побачу вас, чи не прийду, чути про вас, що ви стоїте в одному дусі, змагаючись однодушно за віру євангельську». Тоді й гоніння раптом стають знаком найвищої довіри нам нашого Господа: «тому що вам дано (!) ради Христа не тільки вірувати в Нього, але й страждати за Нього, таким самим подвигом, який ви бачили в мені і нині чуєте про мене».

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.