Сер
06
2017

Про духовне безпліддя

Понеділок. Седмиця 10-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП3)

1Кор.15:12-19; Мф.21:18-22

Господь повертаючись з Віфанії до Єрусалиму, «… зголоднів. Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла».

Учні «здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця»? Їх вразило точне виконання Господніх слів. А сучасній людині більш жалко бідне дерево; як шкода що потонули гадаринські свині. У наш час взагалі непомірно зросла любов до песиків, до кішечок, до свинок, і майже зникло почуття незрівнянної цінності людини, створеної за образом і подобою Божою. А Господь, щоб вірніше спасти нас, часто на нижчої тварі наочно показував, які шляхи куди ведуть.

Господь зголоднів, а смоковниця не наситила Його. Вона мала густе листя, і Господь вправі був шукати на ній плоду, тому що з такою ознакою плодоношення Він сотворив смоковницю. А все, що порушує задум Творця, відразу стає на грань загибелі, незважаючи на зовнішній блиск і благоліпність.

Із таким безпліддям одного разу спіткнувся і Апостол Павло. Вникаючи в життя церкви у Коринфі, що зовні процвітала, він раптом на деяких гілках не знайшов очікуваних плодів. Не знайшов найголовнішого, для чого існує Церква. І він в подиві вигукує: «Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес з мертвих, то як же деякі з вас говорять, що нема воскресіння мертвих»? А дійсно, що може видавати більш смертоносний запах, ніж, якщо посіяне насіння – факт воскресіння з мертвих Ісуса Христа – не приносить в кожному члені Церкви, в кожної гілки цього стовбура, – рясного плоду: очікування і свого особистого воскресіння з мертвих і своїй особистій участі в житті майбутнього віку? Якщо в нас немає цієї віри і цього сподівання, якщо «немає воскресіння мертвих, то», – з невблаганною послідовністю наголошує Апостол, – «і Христос не воскрес. А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша»: «ви ще у гріхах ваших. Тому і ті, що вмерли у Христі, загинули, і якщо ми в цьому тільки житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей».

Ось так ми часто своїй зовнішньою миловидістю притягаємо людей, спраглих правди і жагучих перемоги над смертю; а вони, підійшовши ближче, замість радості про воскреслого Господа, бачать зневіру, суєту і тваринний жах перед смертю. Куди ж їм іти? Де шукати? І чого ми після цього заслуговуємо?.. На прикладі смоковниці Господь саме це і показав, саме від цього і застеріг.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.