Лис
04
2016

Про дивовижну віру

Субота Седмиця 22- та після П’ятидесятниці

Скачать аудіо.

Лк.7 :2- 10

2 Кор.5 :1 – 10

Деякі сповідують могутність Господа Ісуса Христа, але при цьому якось не відчувають своєї негідності. А деякі – навпаки: гостро переживаючи свою убогість, не знаходять розради у роздумах про могутність і любов Небесного Отця. А римський сотник, про якого сьогодні говорить Євангеліє, і вірить у силу Господа Ісуса, і водночас не вважає себе гідним навіть з’явитися перед Його очима. Хоча життя його повне добрих справ. Про нього клопочуться іудейські старійшини. «Прийшовши до Ісуса», вони сказали, що «любить народ наш і збудував нам синагогу». А про що ж так піклується сотник? Виявляється, навіть не про себе, а про свого слугу! «Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його». Ось яка людина! Але біля воріт будинку Ісуса зустріли друзі сотника і передали ще більш дивні слова: «Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов. Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій».

А далі нам відкривається, звідки у цієї людини така правильна, послідовна віра. «Бо й я людина підвладна, – продовжує сотник, – але маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить». І бачимо, що джерело віри сотника – його здатність дивуватися. І хіба не дивно вже те, що людина здатна чути сказане іншою людиною? Невже не ясно, що і мову, і слухача, і уста, і вуха створив Єдиний і пристосував одне до іншого?

А ще дивніше – людське суспільство. Одні люди підпорядковані іншим, у кожного свій дар, і всі разом здатні робити одну справу. Напевно, сотник особливо дивувався тому, як це Бог підпорядкував йому людей, на його погляд більш гідних, і вони навіть на смерть йдуть по його слову! Яке ж слово Того, Хто все це створив і влаштував? Сотник по суті повторює слова пророка Ісаї: «Як дощ і сніг сходить з неба і туди не повертається, але напуває землю і робить її здатною родити і вирощувати, щоб вона давала насіння тому, хто сіє, і хліб тому, хто їсть, — так і слово Моє, яке виходить з уст Моїх, — воно не повертається до Мене марним, але виконує те, що Мені угодно, і звершує те, для чого Я послав його» ( Іс.55:10 -11).

І всі ці Божі чудеса завжди навколо нас, і всім нам дані очі і вуха. Так що дивуватися треба швидше тому, що хтось нічого цього не бачить і не чує. Але Господь все-таки «здивувався» сотникові «і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри». Тому що віра, як і любов, – акт вільної волі, і тому завжди – диво, завжди – подвиг, і завжди гідна подиву.

 

____________________________

СЕДМИЦА 22-Я ПО ПЯТИДЕСЯТНИЦЕ

Суббота

О удивительной вере

 

Лк.7:2-10

2 Кор.5:1-10

 

Некоторые исповедуют могущество Господа Иисуса Христа, но при этом как-то не чувствуют своего недостоинства. А некоторые – наоборот: остро переживая свою убогость, не находят утешения в помыслах о могуществе и любви Небесного Отца. А римский сотник, о котором сегодня говорит Евангелие, и верит в силу Господа Иисуса, и одновременно не считает себя достойным даже явиться пред Его очами. Хотя жизнь его исполнена добрых дел. О нем ходатайствуют иудейские старейшины. «Пришедши к Иисусу», они сказали, что «он любит народ наш, и построил нам синагогу». А о чем же так заботится сотник? Оказывается, даже не о себе, а о своем слуге! «Услышав об Иисусе, он послал к Нему Иудейских старейшин просить Его, чтобы пришел исцелить слугу его». Вот какой человек! Но у ворот дома Иисуса встретили друзья сотника и передали еще более удивительные слова: «не трудись, Господи! ибо я недостоин, чтобы Ты вошел под кров мой; потому и себя самого не почел я достойным придти к Тебе; но скажи слово, и выздоровеет слуга мой».

 

А далее нам приоткрывается, откуда у этого человека такая правильная, последовательная вера. «Ибо я и подвластный человек, – продолжает сотник, – но имея у себя в подчинении воинов, говорю одному: «пойди», и идет; и другому: «приди», и приходит; и слуге моему: «сделай то», и делает». И видим, что источник веры сотника – его способность удивляться. И разве не удивительно уже то, что человек способен слышать сказанное другим человеком? Неужели не ясно, что и говорящего, и слушающего, и уста, и уши создал Единый и приспособил одно к другому?

 

А еще более удивительно – человеческое общество. Одни люди подчинены другим, у каждого свое дарование, и все вместе способны делать одно дело. Наверное, сотник особенно удивлялся тому, как это Бог подчинил ему людей, на его взгляд более достойных, и они даже на смерть идут по его слову! Каково же слово Того, Кто все это сотворил и устроил? Сотник по существу повторяет слова пророка Исаии: «Как дождь и снег нисходит с неба, и туда не возвращается, но напояет землю, и делает ее способною рождать и произращать», – «так и слово Мое, которое исходит из уст Моих, – оно не возвращается ко Мне тщетным, но исполняет то, что Мне угодно, и совершает то, для чего Я послал его» (Ис.55:10-11).

 

И все эти Божьи чудеса всегда вокруг нас, и всем нам даны глаза и уши. Так что удивляться надо скорее тому, что кто-то ничего этого не видит и не слышит. Но Господь все-таки «удивился» сотнику «и, обратившись, сказал идущему за Ним народу: сказываю вам, что и в Израиле не нашел Я такой веры». Потому что вера, как и любовь, – акт свободной воли, и поэтому всегда – чудо, всегда – подвиг, и всегда достойна удивления.

 

 

Друге Послання до Коринф’ян (зач 175)

Глава 5 1 Бо *знаємо, що ‚ коли земний наш дім, ця хатина, розвали­ться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний. 2 Вiд того ми i зітхаємо, бажаючи облачитися в небесне на­ше житло; 3 тiльки б нам i вдягне­ним не виявитися нагими. 4 Бо ми, знаходячись у цій хатині, зітхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. 5 Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. 6 Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми відсторонені від Господа, — 7 бо ми ходимо вірою, а не видінням, — 8 сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тіла i оселитися в Господа. 9 I тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними; 10 бо всім нам належить стати перед судом Христовим

________

* У суботу 22-гу після П’ятидесятниці. Це ж і в середу померлим (стор.236): *Браття,

________

Глава 5. [1] Іов. 4, 19. Євр. 9, 11. [2] Рим. 8, 23. [3] Іс. 61, 10. Одкр. 16, 15. [4] 1 Кор. 15, 54. [5] 2 Кор. 1, 22. [7] Рим. 8, 25. [8] Флп 1, 23. [10] Іов. 34, 11. Мф. 16, 27; 25, 32. Рим. 14, 10.

 

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.