Лис
10
2017

Про квіти добра і квіти зла

Субота Седмиця 23-тя після П’ятидесятниці

В’ячеслав Резніков.

Аудіо:

Лк.8:15 -21 2Кор.8:1 -5

У посланні до Коринф’ян Апостол Павло ділиться радістю про здобутки Македонських християн, «бо вони серед великого випробування скорботами дуже багаті на радість; і глибока вбогість їхня дуже багата на щедрість їхню. Бо вони доброзичливі по силах і над сили — я свідок». «Вони дуже переконливо просили нас прийняти дар і участь їхню в служінні святим». «І не тільки те, чого ми сподівалися, але вони віддали самих себе, по-перше, Господеві, потім і нам з волі Божої».

Преподобний Симеон Новий Богослов зазначав, що прекрасна квітка любові до Бога виростає тільки на пустому та непривабливому стеблі страху Божого. Побачиш іноді у горах червоний тюльпан, і з подивом подумаєш: як з цієї сірої землі міг виникнути такий яскравий, соковитий колір? Так і тут: велике випробування скорботами, глибока убогість, і раптом, – із цієї сумної землі – «радість і багатство привітності»! З якою силою вибивається цей потужний паросток: доброзичливі не тільки по силам, але і «понад сил»! І не просто погоджуються зробити щось добре, але – переконливо просять прийняти їх дар! Чудо – проростання: велике чудо – квітка; але найбільше диво – плід. І у Македонян – як плід: «не тільки те, чого ми сподівалися, але вони віддали самих себе, по-перше, Господеві, потім і нам з волі Божої».

Дивно, як у Божому світі все дихає єдністю. Так, той, що має зерно вже має все, і в той же час не має ще нічого. У духовному житті зерно – Слово Боже. Його зберігають «в щирому й доброму серці, і плід приносять воно в терпеливості». Тому, хто має зерно Бог ще має дати і погоду, і дощ ранній і пізній. І сам, той, що має в зерні «все» – скільки має покласти праці й терпіння, щоб йому, що вже має, було б, нарешті, дано! А інакше – заберуть і те, що має: зерно залишиться без плоду. «Отже», не спокушайтеся, але «пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати».

Закон проростання – і в інших словах Господніх: «Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б». За цим законом не тільки благі квіти проростуть і будуть явлені світу, але і квіти зла. Одні розпускаються назустріч світлу, який «прийшов у світ» (Ін.3: 19), до якого тягнеться кожен, що «чинить правду». Інші ж розпускаються як би у зворотний бік, намагаючись сховатися від світла. Вони, зрештою, теж розквітнуть у всьому своєму неподобстві, щоб зло для нас нарешті втратило і найменший присмак добра.

Але темрява тільки тоді справжня темрява, коли вона у відповідь на Божественне світло. Зло тільки тоді безнадійне зло, коли воно у відповідь на досконалу любов. Так і добро, і радість, і любов до Бога, і до ближнього, тільки тоді воістину такі, коли вони – крізь зло, крізь перешкоди, крізь спокуси. А інакше – паросток, що здалеку здається живим, який піднявся до Бога, поблизу може виявитися вже давно зів’ялим і засохлим.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.