Лис
05
2018

Про молитву Господню

Вівторок Седмиця 23-тя після П’ятидесятниці

В’ячеслав Резніков. Проповіді на кожний день.

Аудіо:

Лк.11:1 – 10   1 Сол.1:6 – 10

Одного разу, коли Господь «в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх». І далі йде молитва «Отче наш». За Матфеєм же Господь Сам запропонував учням цю молитву, попередньо сказавши: «А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього» (Мт. 6:7 -8). У чому ж особливість християнської молитви, і в чому її відмінність від молитви язичницької?

По-перше, я називаю Бога Отцем, і в той же час сповідую, що живе мій Батько не тут, а в іншому, і навіть зовсім іншому місці: «на небесах». Тим самим я відразу уподібнюю себе блудному синові з євангельської притчі (Лк.15), який раптом отямився і згадав, що десь далеко у нього є Батько, і пора до Нього повертатися. І я зрозумів, що моє спасіння тільки в нескінченному зростанні слави, милосердя, і могутності мого Отця, щоб їх вистачило покрити і мої гріхи. Про це я молюся насамперед: «Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє».

Я своїми очима побачив, куди завела мене моя гріховна воля. Я відрікаюся від неї, і відтепер – «нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Хочу, щоб відтепер і на землі, і в мені – воля Отця настільки ж безумовно відбувалася, як на небі, у світі безтілесних ангелів, які беззавітно Йому відданны.

Далі прошу: «хліб наш насущний дай нам днесь». Але чому саме «наш», а не просто «насущний», як у притчах Соломона?(*) Там все зрозуміло: «убогості і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом» (30, 9), тобто не давай мені зайвого, а тільки необхідне. Але ми наполегливо просимо саме «наш насущний» хліб. Значить, висловлюємо готовність прийняти, як насущний хліб, навіть те, якщо Господь вважатиме, що для нас «насущно» залишитися «днесь» взагалі без хліба.

«І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». А цім проханням Господь в наші власні руки довіряє наше спасіння: як будемо прощати, так і нам проститься. Здається, ось воно, в руках!..

Але з жахом бачу, «що‚ коли хочу робити добро, лежить у мені зло. Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому; але в членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх. Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?» (Рим.7:21 -24)? І залишається тільки благати: «не введи нас у спокусу». Так, ми знаємо, що то не Бог нас спокушає, «але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю» (Як.1:13 -15). Але все ж молимося, щоб Господь позбавив нас від наслідків нашої гріховної похоті. Так, нам сказано: «З великою радістю приймайте», «коли підпадаєте різним спокусам» (Як.1: 2). Що ж, і будемо радіти, коли Господь цього попустить. Ну а поки – молимося, щоб все-таки і не впасти. І Сам Господь, хоча і говорив: «Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його» (Ін.4: 34), але теж молився в Гетсиманському саду: «Отче Мій! коли можна, нехай обмине ця чаша Мене» (Мф.25: 39).

І далі просимо у Бога, щоб остаточно позбавив нас від князя, від володаря світу цього: «але визволи нас від лукавого». Не хочемо нічого спільного мати з тим, хто нас, зубожілих, послав пасти свиней, і змусив мріяти лише про те, щоб розділити зі свинями їх пійло. Хочемо бути тільки Твоїми, тому що знаємо: «Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь» (Мт. 6: 13). Таким чином, християнин прагне увійти до Божественну життя, в Божественну волю, в Божественну славу. А язичник – навпаки: намагається стягнути своїх «богів» на землю, і змусити працювати на свої життєві потреби.

За Матфеєм, Господь особливо загострив увагу на тому проханні, виконання якого цілком залежить від нас самих. Він підкреслив: «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мт. 6:14 -15). І досвідчені наставники забороняли тим, хто знаходиться у ворожнечі, вимовляти молитву Господню. Тому що, якщо ми, будуючи в душі плани помсти, просимо Бога: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», то – або не розуміємо, що говоримо. Або – просимо себе такого ж зла, яке бажаємо ворогові. Або – просто знущаємося над Тим, Кому молимося.

_____

  • Притч_Соломона 30:

7 Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені, перше ніж я помру: 8 суєту і неправду віддали від мене, убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом, 9 щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: «хто Господь?» і щоб, зубожівши, не став красти і вживати ім’я Бога мого марно.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.