Жов
06
2018

Про нагороди

7 19(50) Неділя. Седмиці 19-ої після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо (МП 3):

2 Кор.11: 31-12: 9 Лк.6: 31-36

 

Євангеліст Лука передає слова Христові: «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати».

А євангеліст Матвій наводить ще й заповіді Господні про милостиню, молитву і піст (Мф.6), – і теж з точки зору очікуваної нагороди. Там сказано, що якщо хто дає милостиню, молиться чи постить напоказ, той вже отримує нагороду від людей, у вигляді подиву і захоплення, а від Господа, значить, йому вже нічого не належить. Одже, якщо хочеш, щоб все це було для Господа, то коли твориш милостиню, нехай навіть «ліва рука твоя не знає, що робить права» (Мф.4: 3). Коли молишся – «увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої» (Мф.6: 6). А в пост «не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої» (Мф.6: 16-17).

Згадаймо житіє святителя Миколая. Ось він вночі, в темряві, крадеться по вулиці, як крадеться злодій, щоб вкрасти. А для чого? – щоб підкинути в вікно тим, хто потребує вузлик з золотом. Так, щоб з темряви, що нас оточує, вийти до Бога, просто треба робити все так, щоб ні від кого ні за що не отримувати ні похвали, ні подяки. Також, якщо щось вийшло не по твоїй волі – радій: значить вийшло з волі Божої! – так і тут: якщо уникнув подяки від людей, значить сміливо можеш очікувати нагороди від Нього.

Але навіть і високі духовні дари, які отримані в цьому житті від Самого Господа, не можуть бути для істинного подвижника предметом похвали перед людьми. З яким страхом, наприклад, говорить Апостол Павло про свій дотик до майбутнього блаженства. Він і каже про це, як не про себе, а про когось стороннього: «знаю про такого чоловiка (не знаю — в тiлi чи без тiла‚ Бог вiдає), що вiн був узятий в рай i чув невимовнi слова, яких людинi не можна переказати. Таким чоловiком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хiба тiльки немочами моїми».

Те, до чого лише доторкнувся Апостол, – і є остаточна нагорода, не тільки приготована, але вже оголошена такою, що належить нам. Бо «нас, мертвих за злочини, оживотворив iз Христом, — благодаттю ви спасенi, — i воскресив iз Hим, i посадив на небесах у Христi Iсусi» (Еф.2: 5). А все інше – як мала втіха примхливому і нетерплячому дитині: щоб заспокоївся і перестав плакати.

Прокоментуй! »

Ваш вiдгук