Сер
09
2017

Про наріжний (краєугольний) камінь

Четвер. Седмиця 10-та після П’ятидесятниці.

Резников В’ячеслав

2 кор.1: 1-7; Мф.21: 43-46

Якими б іменами не називали ми Бога, в усьому – тільки частина правди. Він і світло, тому що просвітлює розум. Він і тепло, тому що зігріває душі. Він і вода жива, бо хто п’є її – ніколи не прагнутиме. Він і хліб, який насичує навіки.

А сьогодні Господь і Бог Ісус Христос порівнюється з каменем, поставленим в основу життя. І сказано, що «той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він сам упаде то розчавить». І в цьому неважко переконатися. Подивися на карту світу: Палестина, де втілився Христос, знаходиться в самому центрі земних материків. І час – теж, – хочемо цього, чи не хочемо, – в усьому світі відраховується саме від Різдва Христового, як два промені: вперед і назад. Вся старозавітна історія була лише підготовкою до прийняття Христа Спасителя, Який зійшов з небес . І хто пізнав і прийняв Христа, той знайшов нове життя, а хто відкинув, той залишився при відмерлих обрядах релігії стародавніх іудеїв. І головний сенс історії з тих пір, як втілився Христос, – в поширенні по всій землі благої вісті про Його перемогу над смертю.

На Христі, як на наріжному камінь, покоїться будівля Його Церкви. І, як бачимо з Писання і з історії, – врата адові не можуть її подолати. Христос також – головна опора храму. Славлять в храмі Христа, значить, це – живий, благодатний дім Божий. А якщо перестають, то – вся його зовнішня краса стає незрозумілою і непотрібною.

Але Христос і – наріжний камінь душі християнина. І поки Він стоїть в душі, Він буде втіхою «у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚ тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих». Але як тільки Він впаде, то «на кого він сам упаде то розчавить». Душа відчує тиск безнадійності; відчуття смутку, життя стає безглуздим і непотрібним, а вічна смерть – невідворотною і моторошної. В душі, як в зруйнованому, опоганеному храмі, оселиться мерзота запустіння …

І часом відразу не зрозумієш – звідки раптом прийшла біда? Але насправді «раптом» нічого не буває… З кимось вчинив не по словесті. У чомусь вважав за краще свою волю ніж Божу заповідь. Колись проявив недбалість до молитовного правила. Думаєш: нічого страшного, дрібниця! Але ж це – зневага до Творця! Мовляв, обійдешся: є справи важливіші. А тим часом то, що було твердою підставою твоєму життю, раптом починає нависати над тобою як скеля, яка готова впасти. І особливо добре це буває помітно зі сторони. Бо, щоб вчасно зупинитися, треба навчитися приймати викриття, навіть у вигляді лайки і докорів. І в самому недоброзичливому викритті є частка істини. Яка різниця, хто тебе докоряє, друг чи ворог: головне – вчасно побачити свою біду. Лише духовно мертві до кінця противляться викриттю. Такі, навіть коли ясно, що «відніметься» від них «царство», – мають одну відповідь: схопити і знищити свого викривача і спасителя.

Будемо ж не спати на сторожі своєї душі і тримати її відкритою для будь-якого викриття. Щоб непорушно стояв у ній наріжний камінь спасіння, Господь Ісус Христос. А буде Він у наших душах, – буде і в наших храмах, і в нашій Церкві, і на всій нашій землі.

_____2 кор.1: 1-7;

Павло, з волi Божої апостол Iсуса Христа, i Тимофiй брат, церквi Божiй, що в Коринфi, з усiма святими по всiй Ахайї: 2 благодать вам i мир вiд Бога Отця нашого i Господа Iсуса Христа.

 

3 Благословен Бог i Отець Госпо­да нашого Iсуса Христа, Отець ми­лосердя i Бог усякої втiхи, 4 Який втiшає у всякiй скорботi нашiй, щоб i ми могли втiшати тих‚ хто перебуває у всякiй скорботi‚ тiєю втiхою, якою Бог утiшає нас самих. 5 Бо в мiру, як примножуються в нас страждання Христовi, примно­жує Христос i втiху нашу. 6 Чи тер­пимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втiхи i спасiння, що здiйснюється перенесенням тих самих страждань, якi й ми тер­пимо. 7 I надiя наша на вас тверда. Чи втiшаємося ми, втiшаємося для вашої втiхи й спасiння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так i в утiшеннi.

________ Мф.21: 43-46

43 Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його. 44 І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить. 45 І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. 46І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка.

Прокоментуй! »

Ваш вiдгук