Лют
04
2018

Про «наших» і «що вийшли від нас»

Понеділок Седмиця 2 – а ПІДГОТОВЧА (35)

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Про «наших» і «що вийшли від нас»

Мк.11:1- 11

1 Ін.2:18 – 3: 10

«Діти! Остання це година!», – пише Апостол Іоанн Богослов. І ознакою для неї служить примноження лживих вчителів «антихристів». Адже «антихрист», це не той, хто прямо проти Христа. А – той, хто замість Христа хоче запропонувати себе самого. «Вони вийшли від нас, – продовжує Апостол, – але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли, i через те виявилося, що не всі наші». Ніколи вони нашими і не були, а просто тільки зараз ми про це дізналися. А оскільки вони стільки часу брали участь у церковному житті, були слухачами церковного вчення, то – які ще слова зможуть напоумити і утримати їх?

Але й тих, хто залишається «нашими», на думку Іоанна Богослова, теж нема чого вчити. Ледве сказавши щось, Апостол майже завжди обмовляється: «Ви ж маєте помазання від Святого i знаєте все». Для нього ті, що знаходяться в церкви мають повноту істини. Він і пише до них не тому, щоб вони «не знали істини». Але саме «тому, що ви знаєте її». Тільки тим, хто знає – можна писати, тільки із знаючими можна говорити. Апостол весь час підкреслює, що він не повідомляє нічого нового: «що ви чули від початку, те нехай i перебуває у вас». Сказавши, наприклад, що зміст Христової обітниці «є життя вічне», він тут же підкреслює, що він зовсім не вчить їх, а тільки сподівається на знання, що перебуває в них від початку, через помазання Святим Духом. Він каже: маючи це помазання, «ви не маєте потреби, щоб хто вчив вас». Апостол тільки бажає, щоб це помазання голосніше говорило в них. Воно «істинне i нехибне», і, саме у тому «чого воно навчило вас, у тому перебувайте».

Ну а всякий «хто чинить справедливість» не просто угодний Йому, не просто заслужив Його прихильність. Він воістину «народився від Нього»! Чада Божі, це – ті, «які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися» (Ін. 1: 13). Народжений від Бога не може не впізнавати і не любити своїх братів. Але, з другого боку, він не може і розраховувати на любов з боку тих, хто не народився від Бога і не належить до Божої сім’ї. «Світ тому не знає нас, що не пізнав Його». Вони чужі, вони зовсім іншої крові, вони не «від Бога» народилися, а саме «від крові», «від похоті плотської», «від хотіння чоловічого». А якщо далі відслідковувати їх коріння, то побачимо, що той, – «хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив» (1 Ів.3:8).

А що надалі чекає дітей Божих, в яких перебуває Його насіння? Апостол і тут нічому новому не вчить, а визначає, яка сила криється в цьому насіння: «Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не відкрилося, що будемо. Знаємо тільки, що, коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є».

Міркування Іоанна Богослова іноді здаються дивними і незвичними. Але справа в тому, що людина для нього – не камінь, який можна поставити туди чи сюди. Апостол помишляє людину як живу, повноцінну рослину, неодмінно з коренем, з гілками і плодами. І хто наш, той – наш. Хоча б ще тільки-тільки цей паросток пробився з посіяного і прийнятого насіння Божого слова. «Кожний, народжений від Бога, не чинить гріха». І яблуня, безумовно, народжує яблука, але не з першого ж року. І наша турбота в цьому житті – невпинно зростати, очищаючи «себе, бо Він чистий» (1 Ів.3:3).

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.