Сер
05
2018

Про православне місіонерство

Понеділок. Седмиця 11-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

2Кор.2:4-3:3; Мф.23:13-22

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти».

Ворота Царства Небесного завжди є на землі. Але на їх сторожуванні завжди стоять люди, а точніше, власне люди і складають цю браму. Так що бажаючий шанувати Бога неодмінно повинен увійти в сім’ю шанувальників Бога. Так було і в Старому Завіті. У книзі «Руфі» іноплемінниця, коли овдовіла, говорить своїй свекрусі: «народ твій буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом» (Руф.1: 16). Тим більше в християнстві: навернутися до Христа завжди означало – ввести в коло своєї любові, своєї турботи. «У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне» (Діян.4:32).

Приймаючи людину, громада бере і відповідальність за неї. І якщо істинний хранитель брами Царства Небесного бачить для когось небезпеку відпадання, він пише про це «від великої скорботи і туги серця». А якщо йому доводиться на час відлучити когось за смертний гріх, то він страждає разом з грішником, і при першій можливості радить «простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль». Істинний хранитель брами Царства Небесного, спираючись на Бога, одночасно спирається і на всіх членів Церкви: «Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив… [але], і всіх вас… А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового». І він все робить, щоб не втратити жодного члена з народу Божого, «щоб не заподіяв шкоди нам сатана, бо нам відомі його наміри».

Ну а ті, які «напоказ довго моляться», і в той же час поїдають доми братів, – накликають на себе «тяжче осудження». Ставлення до Бога і відносини всередині громади народу Божого настільки нерозривні, що той, хто порушив другі – неминуче порушить і перші. Ті, що поїдають доми дітей Божих, неодмінно прийдуть до приниження і Самого Бога, і будуть говорити: «якщо хто поклянеться храмом, то нічого (тобто, можна і не виконувати клятву); а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний (якщо не виконає клятву)». Або: «Коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний». Проте, що більше: «золото чи храм, який освячує золото»? «Дар чи жертовник, який освячує дар»? – А у них виходить, що принесене ними – більше Самого Бога! Воістину – «безумні і сліпі».

Людям, які мають таке спотворене поняття про Бога, але насмілюються вчити інших, Господь говорить: «Горе вам… лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас». Господь не хоче, щоб люди гинули разом із лицемірами. І Він тільки тоді дає удачу в подвигу місіонерства, тільки тоді дає «торжествувати у Христі і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці», – коли в нашому церковному домі порядок, віра правдива, мир і любов.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.