Сер
31
2016

Про прозрівання

Четвер. Седмиця 11-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

2Кор.4:1-6; Мф.24: 13-28

У Апостола Павла читаємо: «Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа». Апостоли були покликані нести цей світ «у всю землю», тому що, за словом Господнім, до того як прийде кінець, Євангеліє Царства повинно бути проповідуване «по цілому світові, на свідоцтво всім народам».

Але це світло закрите «для тих, що гинуть. Для невіруючих, у яких бог віку цього (тобто ворог Божий, сатана) засліпив розум». Сатана, звичайно, не може противитися Богові. Ледве він колись подумав про це, як тут же був скинений з небес. Але зовсім інша річ, коли полем битви стає людська душа. Тут може перемогти і сатана, і не тому, що він дійсно може подолати Бога, а тому, що душа вільна і сама може вибрати добро чи зло, світло або морок, Бога або диявола.

А поки душа не визначилася, Бог і диявол стоять перед нею: Бог намагається просвітити, а диявол засліпити і звести людину «у пекло живою». Не маючи істини, позбавлений навіть сили, диявол, щоб звабити, використовує і наші пристрасті, і наші природні бажання, і наші звички, і наші лінощі; спокушає за допомогою своїх служителів, долучає  і людей (мир). Він лякає, показує свою уявну силу, робить все, щоб нерозривними путами прив’язати до світу.

І зовсім по-іншому діє на душу тихе світло Христове. Воно не тисне, не ламає, не палить. Воно тихо і лагідно світить перед внутрішніми очима душі. І істинні благовісники Христові так само дбайливо, з повагою підходять до душі: «Ми… не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом».

Але якщо Господь чекає нашого звернення, то нам самим чекати нема коли. Хто знає, може бути вже завтра «буде явлення Сина Людського». А нам треба встигнути не тільки навернутися, але і багато в чому розібратися. Господь попередив, що «встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних». Тому треба навчитися слухати свою совість. Коли є Христос або Його посланник, – на душі спокійно і радісно. А якщо там сумнів і смуток, то яким би яскравим не було видиме при цьому світло, – не можна відкривати двері душі.

Треба поступово послабити і ті пута, якими утримує нас мирські спокуси. Тому що коли прийде час, – «хто на покрівлі, той нехай не сходить взяти що-небудь з дому свого; і хто на полі, той нехай не вертається взяти одяг свій».

А ще належить зрозуміти, що таке «мерзота запустіння», «яка стоїть на святому місці». Мерзота запустіння – це, очевидно, зникнення з землі видимих місць, куди ми приходимо для зустрічі з невидимим Богом. І коли це настане, «тоді, якщо хто скаже вам: ось тут Христос, або: отам, не йміть віри». Очевидно, вийшовши одного разу з потаємних місць, Церква вже не може туди повернутися. Ставши доступною всім: і віруючим, і маловірним, і марновірним, – вона вже не може піти від них, провести всередині себе риску, перш суду Христового розділити всіх на овець і козлів. Ось – наші святі храми з усім, що в них є, і інших вже не буде. Щось в них добре, щось не дуже, але напевно, коли в них оселиться мерзота запустіння, – це для всіх буде безсумнівним і очевидним. Тому треба поспішати зміцнювати свій духовний зір, освічуватися «пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа». А інакше, – як видиме світло, якщо спалахне раптово, може назавжди позбавити зору, – так і день Господній, що настав раптово, може обернутися вічної темрявою.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.