Лис
07
2018

Про розділення сатани у собі

Четвер Седмиця 23- та після П’ятидесятниці

В’ячеслав Резніков.

Аудіо:

Лк.11:14 -23 1 Сол.2:9 -14

Одного разу Господь «вигнав біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив». Але фарисеї, замість того, щоб прославити Цілителя, і порадіти за одужання, сказали: «він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського». Звідки така думка? Аби відмахнутися від істини? Або – хто вперто ворогує проти істини, той неминуче починає вірити тільки в силу бісів?

А Господь далі показує, що в цих словах не Йому докір, але вирок самому темному царству. Він показує, що і в брехні може бути прославляння істини, і тим більше прославляння, чим більш безсоромна брехня. Він каже: навіть якщо ваша правда, навіть якщо Я «Вельзевулом виганяю бісів», то значить «сатана розділився сам в собі». Ну а якщо так, то «як втримається царство його»?

Як часто ми спостерігаємо смертельну боротьбу зла зі злом ж. Пристрасті борються за людину. Гнівливість руйнує блудні союзи. Марнославство не дає волі зажерливості. А іноді низькі пристрасті в прах розтрощують гордість. Здається, переміг ту чи іншу пристрасть, а насправді – просто господар у тебе перемінився, а ти так і залишився рабом.

А в суспільному житті йде боротьба тиранії з анархією. Тільки порадієш, що повалена жорстока тиранія, як наступає такий розгул анархії, що з тугою згадуєш колишні часи. А ледве хтось почне відновлювати порядок, відразу такі ріки крові потечуть, що подумаєш: ну його, цей порядок!

Але все ж радісно згадати миттєвості, коли, наприклад, багаторічна пристрасть раптом відпустила, і виявилося, що вона не всесильна. Або – самий перший ковток свободи. Або – почуття радості, коли дізнаєшся, що з’явилася людина, яка кинула виклик анархії і розпаду. У всьому цьому запорука того, що зло не встоїть, бо воно завжди розділяється саме в собі і повстає само на себе.

Ну а по-справжньому протистояти злу може лише те, що має силу з’єднувати. Причому, з’єднувати навіть розділене по природі. Апостол Христовий в Дусі Христовому пише: «ми були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми» (1 Сол.2: 7). І тут же: «ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх, ми просили i переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство i славу».

Поєднання материнської ніжності, з батьківським мудрим і владним повчанням, – ось сила, здатна воістину «перстом Божим» остаточно перемагати бісів.

____________________________

СЕДМИЦА 23-Я ПО ПЯТИДЕСЯТНИЦЕ

Четверг

О разделении сатаны в себе

 

Лк.11:14-23

 

1 Сол.2:9-14

 

Однажды Господь «изгнал беса, который был нем; и когда бес вышел, немой стал говорить». А фарисеи, вместо того, чтобы прославить Исцелителя, и порадоваться за исцеленного, сказали: «он изгоняет бесов силою веельзевула, князя бесовского». Откуда такая мысль? Лишь бы отмахнуться от истины? Или – кто упорно враждует против истины, тот неизбежно начинает верить только в силу бесов?

 

А Господь далее показывает, что в этих словах не Ему укор, но приговор самому темному царству. Он показывает, что и во лжи может быть прославление истины, и тем большее прославление, чем бессовестнее ложь. Он говорит: даже если вы правы, даже если Я «силою веельзевула изгоняю бесов», то значит «сатана разделился сам в себе». Ну а если так, то «как устоит царство его»?

 

Как часто мы наблюдаем смертельную борьбу зла со злом же. Страсти борются за человека. Гневливость разрушает блудные союзы. Тщеславие не дает воли чревоугодию. А иногда низкие страсти в прах сокрушают гордость. Кажется, победил ту или иную страсть, а на самом деле просто хозяин у тебя переменился, а ты так и остался рабом.

А в общественной жизни идет борьба тирании с анархией. Только порадуешься, что свергнута жестокая тирания, как наступает такой разгул анархии, что с тоской вспоминаешь прежние времена. А едва кто-то начнет восстанавливать порядок, сразу такие реки крови потекут, что подумаешь: ну его, этот порядок!

Но все же радостно вспомнить мгновенье, когда, например, многолетняя страсть вдруг отпустила, и оказалось, что она не всесильна. Или – самый первый глоток свободы. Или – чувство радости, когда узнаешь, что появился человек, бросивший вызов анархии и распаду. Во всем этом залог того, что зло не устоит, потому что оно всегда разделяется само в себе и восстает само на себя.

 

Ну а по-настоящему противостоять злу может лишь то, что имеет силу соединять. Причем, соединять даже разделенное по природе. Апостол Христов в Духе Христовом пишет: «мы были тихи среди вас, подобно как кормилица нежно обходится с детьми своими» (1 Сол.2:7). И тут же: «вы знаете, как каждого из вас, как отец детей своих, мы просили и убеждали и умоляли поступать достойно Бога, призвавшего вас в Свое Царство и славу».

 

Материнская нежность, соединенная с отцовским мудрым и властным назиданием, – вот сила, способная поистине «перстом Божиим» окончательно побеждать бесов.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.