Сер
06
2018

Про розмальовані гроби

Вівторок. Седмиця 11-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

2Кор.2:14-3:3; Мф.23:23-28

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте! Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди. Фарисею сліпий, очисти перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони».

Звернемо увагу, що Господь починає докоряти не за те, що не зроблено, а за те, що саме зроблено. При невиконанні головного, ретельне виконання другорядного не пом’якшує провину, але накликає ще більше засудження. Писання говорить, що тому, хто зовсім не знає Бога, буде легше на суді, ніж тому, хто знає, але при цьому хоче здихатися мізерно малим. Чекав Бог від Свого народу того, що позначається словами: «суд, милість і віра», а Йому намагалися підсунути десятину з городніх трав.

Так само і про очищення чаші і блюда. Здавалося б, добре і те, що людина очищає хоча б зовнішнє. Але Господь докоряє саме за це. Тому що успіх в зовнішньому при забутті внутрішнього – не є навіть малим, частковим успіхом. Це як вигляд предмета, який спонукав придбати його, а потім виявилося, що серцевина гнила.

Апостол пише: «Дяка Богові, Який завжди дає нам торжествувати у Христі і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці. Бо ми Христові пахощі». Духмяніє лише те, що живо, здорово, свіжо від самої серцевини. Все ж інше видає лише запах тління, що більш-менш терпиться. Пахощі Христові властиві лише тому, що і всередині, і зовні присвячено Христу. Лицемірам же Господь каже: «Горе вам… що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти». А ми так часто обманюємося зовнішнім виглядом, думаючи, ніби щось розуміємо в таємничому співвідношенні зовнішнього та внутрішнього!

Дехто ще й насмілюються грати на сцені або в кіно святих, а то і Самого Господа і Його Пречисту Матір! І ми милуємося такими «гробами розмальованими», і за пахощі Христові приймаємо запах фарби. Ми уявляємо собі святість по якимось фантастичним поняттям, народженим в наших грішних душах. А істинні пахощі святості, істинні пахощі Христові сприймаємо як «запах смертоносний на смерть».

Щоб цінувати чужу святість – немає іншого шляху, окрім як самому встати на шлях святості. Перестати прикрашати себе для світу, почати очищати своє серце, і будь-яку справу робити не задля людської похвали, але – «щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі».

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.