Лип
08
2018

Про суд і про неосуд

Понеділок. Седмиця 7-ма після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

1Кор.5:9–6:11; Мф.13:54-58

Чуючи слова Апостола про необхідність когось судити, ми не можемо не згадати і слів Самого Ісуса Христа: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мф. 7: 1). Але в іншому місці і Господь теж говорить про суд. Тільки хто – суддя? «Слово, яке Я сказав, — воно судитиме» (Ін.12: 48). Хто обвинувач? – «Є той, хто вас звинувачує, — Мойсей» (Ін. 5: 45).

Іншими словами, наш єдиний суддя – Слово Боже, і єдиний обвинувач – той, хто може з любов’ю і лагідністю це слово вимовити. А мета суду – щоб той, хто грішить зрозумів, що, нехтуючи заповіддю, він відрікається і від Того, Хто її дав, і від тих, хто їй вірний. І єдине покарання – відлучення від церковного спілкування.

Про що Апостол і пише: «Я писав вам у посланні — не знатися… з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихварем, або ідолослужителем, або лихословцем, або п’яницею, чи хижаком». З такими Апостол наказує «навіть і не їсти разом».

Однак не забороняється спілкуватися «взагалі з блудниками світу цього — або лихварями, або хижаками, або ідолослужителями». «Бо що мені судити і зовнішніх»? – питає Апостол. Якими словами звинувачувати того, хто ще не прийняв Божого Слова в закон свого життя? «Зовнішніх… судить Бог». Судить за законами, які від нас приховані. Бо хто, крім Бога, може розсудити, чому людина ще не прозріла, не увірувала? Хто, крім Всевідаючого Бога, може оцінити ступінь провини і визначити, скільки часу відпустити, щоб встиг покаятися, а не набрати нових гріхів?

Ну, а якщо заборонено навіть судити тих, хто ще не прийняв нашого закону, то яке безумство – самим судитися у них? Між християнами теж можуть бути непорозуміння. У Церкві люди різної ступені досконалості, і далеко не всі вже зрозуміли, що «краще… залишатися скривдженими». Необхідний розумний чоловік, «який міг би розсудити справи між братами своїми», який судом Слова Божого міг би допомогти винуватому побачити свою провину і покаятися. У коринф’ян, напевно, була та ж хвороба, за яку і Господь дорікав своїх земляків: «Не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм». А в результаті – «брат із братом судиться, та ще й перед невірними», даючи до того ж привід злословити Церкву. Тому – «Як сміє хто з вас, маючи справу з іншим, судитися у неправедних, а не у святих»? Там зовсім інші закони й зовсім інші цілі і суду, і самого життя.

Так що не будемо нікого судити. Але будемо і самі з благоговінням і трепетом ходити перед судом Слова Божого, і іншим допомагати в цьому.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.