Чер
17
2018

Про Святу Чашу

Понеділок Седмиця 4-та після Пасхи.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Діян.10_1–16.з14; Ін.6_56-69.з24

Хто для нас Господь Ісус Христос? Учитель? Наставник? Що ми повинні робити по відношенню до Нього? Слухати Його? Чинити Його волю? Наслідувати Його? Все це хоч і важко, але зрозуміло. А от у розмові, яка займає майже всю шосту главу Євангелія від Іоанна, і яку ми сьогодні закінчуємо читати, Господь говорить зовсім немислимі речі.

Він почав з того, що сказав: «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський» (Ін. 6: 27). Іудеї якось пропустили слово «їжа» і запитали, здавалося б, про більш серйозне і високе: «що нам робити, щоб чинити діла Божі» (28)? Ісус відповів: «ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав» (29).

Іудеї стали вимагати, щоб Він показав їм знамення, причому, саме таке, як Мойсей, який колись «хліб з неба дав їм» (31). Господь поправив їх і пообіцяв дати подібне: «не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес. Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові» (32-33).

Іудеї висловили готовність прийняти такий хліб, і Господь вказав їм на Себе: «Я хліб життя». Іудеї вловили тільки одне, чим і обурилися: «чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес?» (42)?

Тоді вже Господь сказав прямо: «Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (51). Цим Він ввів іудеїв в здивування, і вони «почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти» (52)?

А Господь сказав ще більш твердо і виразно: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям».

Іудеї відчули, що ніякого іносказання тут немає, і що відкривається щось небувале й незрозуміле: виходить, що заради вічного життя необхідно їсти плоть і пити кров ось цієї людини, званого Ісусом. «Жорстоке це слово»?

Так, тут, дійсно, закінчується загальнолюдське, загальнорелігійне, і починається власне християнське: тут починається слово про святий Хрест і про святу Чашу, що «юдеїв спокуса, а для еллiнiв безумство» (1 кор.1: 23). Тут починається безодня, перед якою замовкає розум. І «відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили».

Тоді Господь звернувся до тих, хто залишилися: «чи не хочете відійти і ви»? І Симон Петро відповів від імені дванадцяти: «Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,».

А між тим, Апостоли нітрохи не більше за інших зрозуміли, що говорив Господь. Але вони не відійшли, тому що, на відміну від інших, знали, що йти нема куди: більше ніхто і ніде не говорить так, як такий, що має владу, про вічне життя, про цей самий жаданий дар для живої людини.

Для нас вже відкрито більше, ніж для них тоді. Ми знаємо, що значить споживати Тіло і Кров Христові під виглядом хліба і вина. Ми вміємо виражати словами великі таємниці страждання і смерті Сина Божого, Його Жертви спокути. Але й ми до кінця не розуміємо, як це ми воістину їмо Плоть і Кров нашого Бога? Як це Син живе Отцем, і як це хто споживатиме Сина може жити Їм? Як це можливо: бути в Бозі, і щоб одночасно Бог був у нас?

Все християнство – животворяща таємниця, перед якою ми стоїмо, яку споглядаємо. Вона іноді лякає і відштовхує. Але знаємо, що йти нам більше немає куди. І віримо, що все прийде в свій час, всім наситить нас Господь, як і апостолів наситив. Якщо тільки не відійдемо від Нього, якщо з дитячою довірливістю будемо говорити при всяких спокусах і сумнівах: «Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного, і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого».

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.