Лип
10
2018

Про те, що входить і що виходить

Середа. Седмиця 7-ма після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

1Кор.7:12-24; Мф.14:35-15: 11

Одного разу підійшли до Ісуса Христа єрусалимські книжники і кажуть: «чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб».

Колись Бог обрав один народ із середовища інших, і зберігав його, як зберігають нерозумних дітей, щоб несвідомі не перейняли злих навичок. Бог огородив його подвійною стіною: стіною морального закону і стіною зовнішнього ритуалу, зовнішнього відокремлення і відмінності. І все це з єдиною метою: щоб Ім’я Боже зберігалося в цьому народі і щоб у свій час прозвучало для всіх. Але юдеї не усвідомили головної мети своєї вибраності. Зате занечиститись від зіткнення із зовнішнім світом дуже боялися. Після спілкування з язичниками обов’язково мили руки. Але і завжди перед їжею це робили зі страху занечиститись через незнання.

Ось непомітно кінчається дитинство. Тебе раптом перестають водити за руку, і чуєш нові, «дорослі» слова. Ти думав, що нечистота тільки навколо тебе, і всіма силами намагався убезпечитися від неї, а тобі раптом кажуть: «Не те, що входить в уста, оскверняє людину». Виявляється, ті самі «злі помисли», які виходять з твого серця, саме вони – і є те, що воістину тебе оскверняє. Ти придумав таку дитячу гру, що «якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався, той може і не шанувати батька свого або матір свою». А тобі нагадали дорослі обов’язки і дорослу відповідальність: «Шануй батька твого і матір твою» і «Хто лихословить на батька свого, або свою матір, того слід віддати на смерть» (Вих.21:17).

Важкий перехідний вік і у людини, і у народу. Навіть, коли прийняли Христа юдеї не відразу усвідомили, що дитинство скінчилося. І навіть Апостол Петро тільки після спеціального знамення (Діян.10:9-16) зважився піти в будинок до Корнилія – бо він не юдей. Тільки тоді, коли прийняв Христа, цей народ міг стати дорослим, знайти силу стояти обличчям до обличчя з навколишнім світом. Колись іудеям, які поверталися з вавилонського полону, велено було відпустити іноплемінних дружин, як джерело спокуси. Але тепер тим, хто повертається з полону гріха в новий, небесний Єрусалим, до церкви Христової, говориться: «коли який брат має жінку невіруючу, і вона згодна жити з ним, то він не повинен залишати її». Так само і дружина, яка увірувала. Тому що тепер і чоловік, що вірує, і віруюча дружина здатні освячувати тих, хто живе з ними. Та й усі, що прийняли Христа, осягають цю людську зрілість і набувають силу. Тому, «покликаний хто обрізаним, не ховайся». «Чи рабом ти був покликаний, не турбуйся». «Кожен лишається в стані, в якому покликаний». Тепер «обрізання ніщо, і необрізання ніщо, а все в дотриманні заповідей Божих», тобто в дорослому, активному житті з ясним знанням поставленої мети.

Дитинство, яке затягнулося ненормально, а впадіння в дитинство – тяжка хвороба, від якої нехай збереже нас Бог. Важко бачити серед нас ознаки цієї хвороби. Ось, наприклад, інші вважають, що після причастя не можна нікому нічого давати, в тому числі і милостиню. Інакше – розгубиш всю благодать. А між тим, заповідь Божа говорить: «Тому, хто просить у тебе, дай» (Мф. 5: 42). Чи не безумство – думати, що, Господь позбавить благодаті тих, хто перебуде у Нього у послуху? Бо «все в дотриманні заповідей Божих». І якщо ти ревнуєш про це, то ніяке спілкування з ким би то не було, ні невіруючий чоловік, ні невіруюча дружина – не може тебе осквернити. Будь-яка нечистота, будь-яка зла воля крізь тебе пройде і буде викинута геть. Якщо тільки ти сам зі свого серця не вийдеш їй назустріч: або пристрастю до цієї нечистоті; або надмірним страхом перед нею; або навіть просто несерйозною до неї допитливістю.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.