Вер
13
2018

Про Церкву і церкви

П’ятниця. Седмиця 16-та після П’ятидесятниці

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Еф.1: 7–17; Мк.8: 1-10

Одна з дій благодаті Божої, «яку Він щедро дарував нам у всякій премудрості і розумінні», Апостол бачить у тому, що Бог відкрив якусь «таїну волі Своєї». А таємниця ця в тому, що Бог поклав «в установлення повноти часів, щоб усе небесне і земне з’єднати під главою Христом». І зокрема з’єднати у Христі іудеїв і язичників. Адже те, що для нас сьогодні є загальним місцем, тоді було воістину одкровенням. І євреї не могли припустити, що колись перестануть бути єдиним боговибраним народом. І язичники не могли помислити, що колись їм доведеться прийняти щось єврейське. І тому коли Господь раптом повелів апостолові Петру йти до язичника Корнилія, це було справжнім переворотом у свідомості.

Точно також для тих людей, які одного разу прийшли слідом за Ісусом в пустельні місця, було абсолютною таємницею те, що сталося через кілька хвилин. Ніхто не міг і припустити, «звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі» кілька тисяч. А Господь тільки й «звелів народові сісти на землю», і раптом – чудесно примножилися єдині п’ять хлібів і трохи рибок, і всі «їли і наситились», і навіть «набрали залишків сім кошиків».

Господь через пророків прочиняє майбутнє, але, чи люди чують цей голос? Навіть на соборі в Єрусалимі з приводу прийняття до церкви язичників – спочатку апостол Петро повідомив про факт навернення Корнилія, і як Бог дав при цьому «свідоцтво, давши їм Духа Святого». Потім Павло і Варнава розповіли, «про знамення й чудеса, створені Богом через них серед язичників». І лише після цього і Апостол Яків навів пророцтво Єремії, що колись будуть покликані і «інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я» Господнє (Діян.15: 17).

А поки всі повинні були йти своїми шляхами. Іудеї – берегти для всього світу віру в єдиного Бога. А інші народи – до кінця пройти шлях багатобожжя, щоб з одного боку, явити світу плоди цього шляху, а з іншого – показати висоту і межі чисто людської мудрості.

А ми сьогодні стоїмо перед трагічним фактом поділу людей, які сповідують ім’я Христове. І хоча ми розуміємо, що це погано, і навіть протиприродно, але що ми, православні християни, можемо зробити? Не можемо ж ми, заради об’єднання з римо-католиками, підкоритися, замість Христа, Римському Папі, визнавши його непогрішним намісником Христа на землі, і почитати його учительне слово нарівні зі словами Священного Писання. Не можемо ми і заради об’єднання з протестантами відмовитися від молитовного спілкування з Божою Матір’ю, з Ангелами і духами «праведників досконалих» (Євр.12: 23). Не можемо ми відмовитися ні від чого, чим живе наша Церква ось уже дві тисячі років. Навіщо додавати до своїх і так чисельних гріхів ще й гріх відступу від явної істини?

Звичайно, і до правоти часто домішується гріховне почуття гордості своєю правотою. І далеко не все ми робимо, щоб полегшити їм повернення до Церкви. Звичайно, не варто поспішати відправляти в пекло і всяку людину, а тим більше таку, яка сповідує ім’я Христове. Просто треба твердо і по совісті, спокійно і смиренно йти своїм шляхом, не женучись за привидами, за сурогатами єдності. Коли-небудь Господь відкриє нам і цю таємницю. Може бути Він чудесним чином оживотворить всіх любов’ю, як колись наситив хлібами в пустелі; і те, що зараз здається абсолютно неможливим, коли-небудь стане цілком очевидним, і ніхто не зможе повірити, що колись було інакше.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.