Лип
07
2018

Про «віру їхню»

Неділя. Седмиця 6-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Рим.12:6-14; Мф.9:1-8

Церква – єдине Тіло Христове. І як у кожного члена тіла своє призначення, свої можливості, так і всі ми в Церкві, «за даною нам благодаттю, маємо різні дарування». Апостол називає, по-перше, дар пророцтва, коли через людину Духом Святим відкриваються таємниці Божого Промислу. Є дар служіння. Є дар вчення, здатність переконливо передавати істини віри. Є дар вмовляння, дар спонукати до добра і відвертати від зла. Є дар роздавати – своє або те, що доручено, – і робити це треба «у простоті», – не ускладнюючи, ні з оглядки (а чи багато ще залишилося?), ні з особистої запопадливості. Є дар начальствувати, зі владою керувати людьми, і тут потрібна «старанність». Є дар благодійності, і головне тут – привітність, тому що, якщо її немає, то тому, хто приймає буває дуже важко. І всі ці взаємозв’язки, взаємодії, взаємослужіння покликані скріплювати Церкву, робити її нерозривним Тілом Христовим.

І якщо в людському тілі все вправно діє і взаємодіє, то хворий член швидко видужує. Так і люди, з’єднані в Богові любов’ю, мають безмежні можливості допомагати один одному. Тут все залежить від усіх.

Одного разу принесли до Ісуса Христа «розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!», а потім: «встань, візьми постіль твою та йди у дім твій»! Підкреслимо: не його віру побачив Господь, а «віру їхню», і саме з їх віри зцілив його. А віра їх дійсно була незвичайною. В інших Євангеліях навіть говориться, що вони, «не маючи можливості наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений», до ніг Ісуса (Мк.2: 4). Ось – сила єднання людей, сила їх узгоджених дій, сила їх дерзновенної віри в Ісуса Христа і любові до свого хворого друга. Ось що значить – прийти до Христа. Саме до цього спонукає Апостол, коли говорить: «Любов нехай буде нелицемірна… прихиляйтеся до добра; будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю». А про те, як, прийшовши, треба стояти, він же пише: «у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні».

Так, коли зробимо все, що від нас залежить, виконаємо кожен своє служіння; коли складемо разом і мовби покладемо до ніг Ісуса роздроблені частини тіла Церкви, – тоді можемо сміливо сподіватися, що Дух Божий увійде, і благодать Його оживотворить нас бо вона лікує немічне, і відновлює те, що зубожіло.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.