Гру
27
2017

Про віру

Четвер Седмиця 30 – та після П’ятидесятниці

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Мк.9:10 – 16  Евр.10:35 – 11: 7

Сьогодні дається визначення, що ж таке – віра. «Віра… здійснення очікуваного і впевненість у невидимому». Іншими словами, те, що ще тільки очікується, і невідомо – настане або не прийде – для віруючої людини вже настало і вже визначає її життя. Причому, визначає сильніше, ніж те, що прийнято називати «реально існуючим». Так само і те, що для інших невидимо, і – може, воно є, а може, його й зовсім немає, – для віруючого – безумовно і безсумнівно є.

Можна ще сказати, що віра – один із двох методів пізнання. Вірою ми розуміємо те, що не можна побачити, помацати, зважити. Так, тільки «вірою пізнаємо,  що віки створені Словом Божим». Ніхто з людей не бачив акту творення, але ми вважаємо його абсолютно достовірним. Тому що походження світу з порожнечі силами самої ж порожнечі – зовсім вже неймовірно.

«Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн». Як свідчить Біблія, «Каїн приніс від плодів землі дар Господу, і Авель також приніс від первістків отари своєї» (Бит.4:3 -4). Нам не відкрите, щоб Бог вже тоді вчив, як треба здійснювати Йому служіння. І тому тут справа не в ослушенстві Каїна, а саме у вірі Авеля. Він повірив, що треба робити саме так. Від батька, Адама, він повинен був дізнатися про гріхопадіння, про прокляття всьому створінню за провину людини. І ще до того, як Бог поставив це в обов’язок, – він повірив, що треба саме ось так, прямим вбивством перед Богом жертовної тварини, визнати і сповідати свій первісний гріх. Каїн же, очевидно, зрозумів богослужіння так, що треба просто поділитися з Богом своїм прибутком. І Бог зглянувся саме на жертву Авеля.

Далі Апостол пише, що вірою ж Авель «і після смерті ще говорить». Пізніше, після потопу, Бог скаже Ною і його нащадкам: «Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її» (Бит.9: 5). А Душа Авеля, значить, ще тоді вірою провиділа цей закон неминучої відплати, помсти, закон справедливості.

«Вірою Енох» зрозумів, який спосіб життя угодний Богу, і настільки зрозумів, що «Бог переселив його» на небо живим.

«А без віри догодити Богові неможливо, – продовжує Апостол, – бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду». Тому що зв’язок з Богом – зв’язок з живою особистістю. Такий зв’язок нескінченно ближчий, більший ніж серед видимим і наявним.

«Вірою Hой, діставши одкровення про те, що було ще невидиме», про прийдешній всесвітній потоп, почав будувати на суші величезний плавучий будинок. Вірив, що цей безглуздий будинок абсолютно необхідний. І цікаво, що цією своєю вірою «засудив він весь світ». Значить, і всі могли вірити в прийдешнє всесвітнє лихо. Всі повинні були відчувати його справедливість і неминучість біди. Але – чи не вірили, чи вірили тільки «в душі». А жива віра повинна спонукувати до відповідних діл.

Тому Апостол Павло, пояснюючи найважливіші питання віри, зазвичай закінчує свої богословські міркування зверненням прямо до слухачів: «отже… приступаймо»; «будемо триматися сповідання»; «будемо уважні один до одного»; «не будемо залишати зібрання свого» (Євр.10:19 -25). Або як сьогодні: «Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода. Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне».

Та й взагалі мета всякої християнської проповіді, всякого християнського вмовляння – щоб наслідки нашої віри стали видимими, об’ємними, яскравими, і щоб виходячи саме з них, ми почали визначати свої діла і будувати своє життя.

_______________

◄ День 343 ► Святитель Феофан Затворник

Думки на кожен день року за церковним читанням із Слова Божого•

Історія тече і, здається, невблаганно визначає приватні події. Скільки було підготовок до прийняття Спасителя!.. Нарешті, прийшов найближчий Його передвісник, Іоанн, але вийшло що? З Іоанном «і вчинили йому, як хотіли»; і Син Людський страждає і зневажений (Мк.9:12 -13). Перебіг подій не можна було поламати: він взяв своє. Так і завжди поточна історія все захоплює слідом за собою. Питається тепер: де ж свобода? І чим вона буде таким при такому порядку подій? Не більше, як привид. Так зазвичай міркують фаталісти. Але незворотність і всеохоплююча необхідність течії подій тільки уявна. На справді – всі події людські, і загальні і часткові, – плід вільних починань людини. Загальне – тече саме так тому, що всі або більшість того хочуть; і осібне входить у згоду з загальним, тому що той і інший зокрема того хочуть. Доказ наявні: серед доброго загального буває частково погане; і серед недоброго загального буває зокрема славне. І ще: серед міцно сформованого загального зароджуються часткові відмінності. Вони зміцнюються більш і більш, пересилюють колишнє загальне і займають його місце. Але ці частковості завжди справа волі. Що спільного у християнства з характером часу, в якому воно зародилося? Воно засіяно кількома особами, які не були породженням необхідного течія історії; воно приваблювало охочих, міцно розширювалося і стало спільною справою тодішнього людства, а все-таки воно було ділом свободи. Те ж у негативі: як зіпсувався Захід? Сам себе розбестив: стали замість Євангелія вчитися у язичників і переймати у них звичаї – і розбестилися. Те саме буде і у нас. Бо почали вчитися у Заходу, який відпав від Господа Христа. Бо переніс у себе дух його. Скінчиться тим, що, подібно йому, відвернемося від істинного християнства. Але в усьому цьому нічого немає необхідно–визначального на діло свободи: захочемо, і проженемо західну темряву; не схочемо – зануримось, звичайно, в неї.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.