Гру
14
2014

Про втрачені можливості.

Воскресіння. Седмиця 28-ма після П'ятидесятниці

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Лк.14:16 – 24  Кол.1:12 – 18

Одного разу, коли Господь Ісус Христос був на обіді «одного з начальників фарисейських», «один з тих, що возлежали з Ним» «благочестиво» зітхнув: «блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!» Господь же з цього приводу розповів притчу, як «один чоловік справляв велику вечерю». Спочатку він покликав бажаних і гідних. Але вони «всі, ніби змовившись», стали «вибачатися», посилаючись на важливі, невідкладні справи. Навіщо їм кудись йти: у них і так все є, вони незалежні і самодостатні, у них і своя вечеря не гірше… Отже тепер господар велить зібрати дійсно нужденних – «убогих, калік, кривих та сліпих», які відразу погодилися, і «наповнився дім» його.

Ну а що чекає на тих, хто відмовився прийти? На перший погляд – нічого особливого: просто, як сказав господар, «ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері». І тільки-но. А святий Матвій (22:2) викладає цю притчу більш суворо. У нього на вечерю кликав не хто-небудь, а цар. І кликані не просто відмовилися, але образили і вбили посланців. Цар же на це «розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє» (22:7). А той, хто опинився на бенкеті без весільного одягу, був зв'язаний і викинутий «у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів».

І Матвій не суперечить Луці. Просто ось це і означає – не спожити вечері Господньої, не вкусити хліба в Царстві Божім. Адже і створив нас Бог для того, щоб ми розділили з Ним трапезу Його радості, були б причасниками Його блаженного життя. Той, хто прийняв запрошення Владики вигукне: дякую «Богові й Отцеві, Який покликав нас до участи у спадщині святих у світлі, визволив нас від влади темряви і ввів у Царство улюбленого Сина Свого, у Якому ми маємо відкуплення Кров’ю Його і прощення гріхів»!

А ми губимося у гадках, в чому сенс життя, і в чому наше покликання! Ми помишляємо, що є щось більше, ніж власне саме життя. Бо не тільки це життя, повне страждань і смерті, дав нам Бог. Це життя ми самі собі вимудрували, і тому в ньому, дійсно, все не те і не так. І коли ми раптом це зрозуміємо, то зрозуміємо, і яка печаль таїться в цих словах: «Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері»…

Це звучить страшніше, ніж у Матвія. Як іноді чоловік наприкінці життя раптом усвідомлює: «а щастя було так можливо, так близько»!.. Але з чим порівняти цю втрату: не спожити вечері Господньої. Образити і вбити його посланників; відкинути Його любов, Його простоту; хресну працю, що Він звершив для твого втішання!

_______________

◄ День 332 ► Святитель Феофан Затворник

Думки на кожен день року за церковним читанням із Слова Божого•

«Багато званих, та мало обраних» (Лк.14: 24). Звані – це всі християни, обрані ж це ті з християн, які й вірують і живуть по-християнські. У перший час християнства до віри закликала проповідь; ми ж покликані самим народженням від християн і вихованням серед християн. І слава Богу! Половину дороги, тобто – вступ в християнство і вкорінення початків його в серце від самого дитинства проходимо ми без жодних зусиль. Здавалося б, тим міцніше повинна бути віра і тим справніше життя у весь подальший час. Воно так і було; але з деякого часу стало у нас не так бути. У шкільне виховання допущені нехристиянські засади, які псують юнацтво; в суспільство увійшли нехристиянські звичаї, які розбещують його по виході зі школи. І не дивно, що, якщо за словом Божим, і завжди мало обраних, то в наш час виявляється їх ще менше: такий вже дух віку – антихристиянський! Що далі буде? Якщо не змінять у нас образу виховання і звичаїв суспільства, то буде все більше і більше слабшати істинне християнство, а нарешті, і зовсім скінчиться; залишиться тільки ім'я християнське, а духу християнського не буде. Всіх обхопить дух світу цього, тимчасового. Що ж робити? Молитися…

 

 

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.