Сер
09
2018

Про видиме й невидиме

П’ятниця. Седмиця 11-та після П’ятидесятниці.

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

2Кор.4: 13-18; Мф.24: 27-33, 42-51

«Видиме — дочасне (тимчасове), а невидиме — вічне», – говорить Апостол. Тим самим він поділяє весь світ, все творіння, на видиме і невидиме. Але хіба є що-небудь невидиме само по собі? Хіба є що-небудь невидиме для Бога? Хіба Сам Бог невидимий для Себе? А хіба для людини в раю було хоч що-небудь невидимо? Адже навіть Бог був для неї Таким, Який ходив «по раю під час прохолоди дня» (Бут.3: 8).

Так було до гріхопадіння. Але порушивши Божу заповідь, людина сама не захотіла бачити, і в першу чергу – Самого Бога. Вона захотіла сховатися «від лиця Господа Бога між деревами раю». З цього моменту людина померла, і почалося її стрімке падіння з області світла в область темряви. І це падіння було б нескінченним, але Бог, по Своїй милості, не дав пасти в остаточну тьму невідання і не бачення. Господь пожертвував частиною творіння, пожертвував землею. Він сказав: «Проклята земля через тебе» (Бут.3: 17).

Тільки з цих пір світ розколовся на видимий і невидимий. Видимий – уражений гріхом і смертю, разом з нами. І – невидимий, що зберіг первозданну славу і досконалість. Бог зробив землю сумірною людської недосконалості, попустив їй відпасти разом з нами, залишитися видимою для нас. Для того, щоб нам хоч на чомусь бачити печать нашого Творця, яка затьмарена. Для того, щоб, тримаючись за це видиме, ми могли б знову поступово намагатися досягати того, що стало для нас невидимим.

Але слуги диявола переконують нас бачити у видимому тільки саме ж видиме. Вони кажуть, гордо вказуючи: «Ось, сам бачиш! Ось – камінь, ось – дерево. Ось, сам бачиш, що всі люди вмирають»!

Так, бачити, це – вершина, урочиста межа знання. Але що скажуть вони, коли раптом прийде час, і з усього видимого навіть «сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються»? Що скажуть вони, коли раптом невидиме непереможно увійде в наше життя, в наше поле зору, коли, «як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського»? Тоді вже нічого не скажуть. Тоді тільки «заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою». Зжахнеться і той, хто зовсім не хотів знати про невидиме. Заголосить і той, хто хоч і вірив почасти, але сказав «в серці своїм: не скоро прийде господар мій». Заридає і той, хто недостатньо гаряче й пильно чекав. І навіть той, хто чекав всіма силами душі, – все одно заплаче, тому що всі наші сили, вся наша любов – ніщо в порівнянні з Його славою, з Його любов’ю. Він же «пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх». А інші, «орли», шанувальники видимого, зберуться там, «де буде труп» ураженого гріхом зникаючого видимого світу.

Отже, треба вчитися уявним поглядом віри крізь видиме дивитися на невидиме, щоб по-перше і насамперед – у нас «перед очима яких зображений був Христос», ніби у нас «розіп’ятий» (Гал.3:1). І коли це станеться, тоді навіть страждання, це самоочевидне з того, що є у видимому світі, – почне викликати в нас у надлишку «безмірну вічну славу».

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.