Лис
03
2018

Про загробні таємниці

Неділя Седмиця 22

В’ячеслав Резніков Неділя Седмиця 22- та після П’ятидесятниці

Скачать аудіо:

Лк.16 :19 -31  Гал.6 :11 -18

Господь сказав, що врешті-решт одні люди підуть «на вічні муки», а інші – «в життя вічне»(Мф.25:46). Але як уявити собі вічну муку, і невже вона бажана Богові, Який є Любов (1Ін.4:16)? Сьогоднішнє Євангеліє – на цю тему.

Жили дві людини. Один «був багатий, одягався в порфіру і вісон* і щодня розкішно бенкетував. Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах». Так і проходило їхнє життя. Для багатія – Лазаря ніби не існувало, і не було випадку, щоб він хоч щось подав йому. Лазар же ніколи не плекав ні злості, ні заздрості. Не будував планів переділу світу, не мріяв про «розкуркулювання» жорстокого багатія, і навіть не сподівався на милостиню з його боку. Мрії його були строго в межах його можливостей: він бажав лише «насититися крихтами, що падали зі столу багача». Обидва були постійні у своєму житті. І багатий – в наполегливому небажанні вважати Лазаря за людину, і Лазар – у своєму лагідному прийнятті свого жереба. Але ось обидва померли. І там їх спіткає теж різна доля, тільки навпаки: Лазар «віднесений був Ангелами на лоно Авраамове», а багач опинився «в пеклі», «в муках».

Далі дізнаємося, що звідти, де багач, видно те місце, де знаходиться Лазар. Дізнаємося також, – що люди і там не позбавлені свободи: вони можуть говорити, висловлювати свої почуття та побажання. Багач буквально шкірою відчуває, куди завели його гріхи, і в той же час бачить, чого удостоївся Лазар. Але суд Божий для нього – ніщо: той, хто удостоївся перебувати «на лоні Авраама» для нього як і раніше, «в струпах». І він, як ніби Лазар – безсловесна тварина, звертається до Авраама: «отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому». Авраам терпляче і лагідно пояснює те, що і так вже всякому ясно : «чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш». І Авраам пояснює багатієві ще одну особливість загробного світу. «Між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять». Там, на відміну від нинішнього часу, вже закрита можливість діяльної допомоги один одному.

Але говорити не заборонено. І багач продовжує: «так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки». По відношенню до Лазаря все те ж : «нехай збігає»!.. Але невже у багатія прокинулося щось добре, турбота про братів, бажання наставити їх на благу путь? На жаль, ні. Тут не турбота про братів. Тут – непряме звинувачення Бога і виправдання себе : якби мені свого часу було послано чудесне знамення, я не був би тут. А так – я не винен, і каятися не має в чому!

Очевидно справа не тільки в прожитому житті, але і в самооцінці його перед Богом. Господь не просто підсумовує наші справи, але і дає можливість останнього слова. Багач говорить одне, але міг би сказати й інше. Що заважає вигукнути: «Пробач, Лазар, мій жорстокосердий егоїзм! Помолися за мене, отче Аврааме! Господи, помилуй мене»! Невже небожителі не стали б клопотати за нього, і невже Господь не учинив би милість? Як не забереться у нас за гробом свобода, так не може вичерпатися і Божественна любов. Значить у вічну муку йде той, хто сам відштовхує Божу руку, яка рятує; хто відкидає, всяке очевидне напоумлення від Мойсея, пророків і апостолів. І коли, наприклад, бачиш, як інший богослов, притиснутий прямими Господніми словами (Мф.25:46), буквально звиваючись, оскаржує можливість вічних мук, тут-то особливо гостро відчуваєш їх неминучість.

* Найтонша лляна тканина.

____________________________

СЕДМИЦА 22-Я ПО ПЯТИДЕСЯТНИЦЕ

Воскресение

О загробных тайнах Неделя 22 Лк.16:19-31 Гал.6:11-18

Господь сказал, что в конце концов одни люди пойдут «в муку вечную», а другие – «в жизнь вечную» (Мф.25:46). Но как представить себе вечную муку, и неужели она угодна Богу, Который есть Любовь (1 Ин.4:16)? Сегодняшнее Евангелие – на эту тему.

Жили два человека. Один «был богат, одевался в порфиру и виссон, и каждый день пиршествовал блистательно. Был также нищий, именем Лазарь, который лежал у ворот его в струпьях». Так и проходила их жизнь. Для богача – Лазаря как будто не существовало, и не было случая, чтобы он хоть что-то подал ему. Лазарь же никогда не питал ни злобы, ни зависти. Не строил планов передела мира, не мечтал о «раскулачивании» жестокого богача, и даже не надеялся на милостыню с его стороны. Мечты его были строго в пределах его возможностей: он желал лишь «напитаться крошками, падающими со стола богача». Оба были постоянны в своей жизни. И богатый – в упорном нежелании считать Лазаря за человека, и Лазарь – в своем кротком принятии своего жребия. Но вот оба умерли. И там их постигает тоже разная участь, только наоборот: Лазарь «отнесен был Ангелами на лоно Авраамово», а богач оказался «в аде», «в муках».

Далее узнаем, что оттуда, где богач, видно то место, где находится Лазарь. Узнаем также, – что люди и там не лишены свободы: они могут говорить, выражать свои чувства и пожелания. Богач буквально шкурой ощущает, куда завели его грехи, и в то же время видит, чего удостоился Лазарь. Но суд Божий для него – ничто: удостоившийся пребывать «на лоне Авраамовом» для него как и прежде, «в струпьях». И он, как будто Лазарь – бессловесное животное, обращается к Аврааму: «Отче Аврааме! умилосердись надо мною, и пошли Лазаря, чтобы омочил конец перста своего в воде и прохладил язык мой, ибо я мучусь в пламени сем». Авраам терпеливо и кротко объясняет то, что и так уже всякому ясно: «Чадо, вспомни, что ты получил уже доброе твое в жизни твоей, а Лазарь злое; ныне же он здесь утешается, а ты страждешь». И Авраам объясняет богачу еще одну особенность загробного мира. «Между нами и вами утверждена великая пропасть, так что хотящие перейти отсюда к вам не могут, также и оттуда к нам не переходят». Там, в отличие от нынешнего века, уже закрыта возможность деятельно помогать друг другу.

Но говорить не запрещено. И богач продолжает: «Так прошу тебя, отче, пошли его в дом отца моего, ибо у меня пять братьев: пусть он засвидетельствует им, чтобы и они не пришли в это место мучения». По отношению к Лазарю все то же: пусть сбегает!.. Но неужели у богача проснулось нечто доброе, забота о братьях, желание наставить их на благой путь? Увы, нет. Тут не забота о братьях. Тут – косвенное обвинение Бога и оправдание себя: если бы мне в свое время было послано чудесное знамение, я не был бы здесь. А так – я не виноват, и каяться не в чем!

Очевидно дело не только в прожитой жизни, но и в самооценке ее пред Богом. Господь не просто подытоживает наши дела, но и дает возможность последнего слова. Богач говорит одно, но мог бы сказать и другое. Что мешает воскликнуть: «Прости, Лазарь, мое жестокосердие! Помолись за меня, отче Аврааме! Господи, помилуй меня»! Неужели небожители не стали бы ходатайствовать за него, и неужели Господь не оказал бы милость? Как не отнимается у нас за гробом свобода, так не может иссякнуть и Божественная любовь. Значит в вечную муку идет тот, кто сам отталкивает спасающую Божью руку, кто отвергает всякую очевидность, всякое вразумление от Моисея, пророков и апостолов. И когда, например, видишь, как иной богослов, прижатый прямыми Господними словами (Мф.25:46), буквально извиваясь, оспаривает возможность вечных мук, тут-то особенно остро чувствуешь их неизбежность.

 

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.