Жов
04
2018

Про жебраків, спраглих і тих, хто плаче

П’ятниця. Седмиця 19-та після П’ятидесятниці

Проповіді на кожний день. В.Резніков.

Аудіо(МП 3):

Флп.1:27–2:4; Лк.6:17-23

Євангеліст Матфей так починає викладати одну з бесід Господа Ісуса Христа: «Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його. І, відкривши уста Свої, навчав їх»… Згідно Матфея, ця бесіда і отримала назву «нагірній». А євангеліст Лука пише, що вона була виголошена «на рівному місці». Кому віддати перевагу? Схоже, що Матфей дав лише короткий вступ, намагаючись скоріше перейти до викладення головного. Лука ж, зазвичай, «старанно дослідивши все від початку» (Лк.1:2-3), точніше відновив подробиці. Все залишилося, але все встало на свої місця. Залишилася і гора, на яку Господь зійшов, щоб за своїм звичаєм провести там «всю ніч на молитві до Бога. А коли настав день», Він «покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами». А потім уже «зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу».

Але чомусь з дев’яти блаженств, що приводяться Матфеєм, Лука приводить тільки перші. Починає він, як і Матфей: «Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже». Хто ж такі «убогі»? – Жебраків ми постійно бачимо на вулиці. Вони стоять і просять: подайте на прожиток!.. Не вимагають і нічого не обіцяють взамін, знаючи, що нічого у них немає і не буде, і ні на що вони не мають законного права, і немає у них сил, щоб заробити своїми руками. Вони готові терпіти всяке приниження, аби тільки їх не прогнали. Точно також і відчуття своєї духовної убогості спонукає день і ніч стояти як би з простягнутою рукою перед очима Божими і просити, б’ючи себе в груди і не сміючи звести очей, як просив митар: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» (Лк.18: 13)!

Іншими словами, відчуття своєї духовної убогості є пряме спонукання до істинної молитві. І як жебракові не прийде в голову пишатися тим, що він жебракує, так й правдивому молитвенику не прийде в голову хвалитися тим, що він постійно молиться. І немає у істинного молитовника такого моменту, коли він міг би сказати: я все отримав, і більше просити немає чого! І навіть коли він відчує наближення Господа, його молитва не припиниться, але – стане ще гарячіше.

І ті, що плачуть – тільки ті блаженні, які плачуть про своє духовне вбозтво. Тому що плакати можна по-різному. І хоча сльозу від сльози не відрізниш, але не всяка сльоза до втішання. Є сльози і до смерті, якщо вони про втрату земних благ (2Кор.7:10). Є «плач і скрегіт зубів» (Мф.8:12; Мф.22:13; Мф.24:51; Мф.25:30), коли ми плачемо без молитви і надії, але – терзаючи себе криками: «Як міг я так вчинити! Як міг я, такий чудовий, так пасти! Немає мені пощади! І я ніколи не пробачу себе»! Є плач простого співчуття плотському стражданню, як «плакали і ридали» за Ним, Який йшов на страту. «Ісус же, обернувшись до» цих плакальниць, сказав: «дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими». (Лк.23:27-28) Так, згадуючи страждання Господні, треба плакати про себе і про своїх дітей, і навіть не тоді, коли вони в біді, а коли – успішні, благополучні, щасливі, уважні до нас, але тоді, коли не хочуть знати ні про Бога, ні про вічне життя, ні про хресну жертву Спасителя.

І «прагнучі» блаженні лише ті, хто навіть серед достатку всяких благ не насичуються, але невпинно шукають те, що «єдине на потребу» (Лк.10: 42), що одне тільки може наситити людську душу.

Таким чином, як завжди «старанно дослідивши все від початку», – але тепер вже дослідивши не обставини, а сутність вчення Христового, Лука приводить тільки ті з євангельських блаженств, які мають фундаментальне значення, які самі собою здатні залучити Божу благодать, а разом з нею – і лагідність, і милосердя, і чистоту серця, і дар миротворчості . І якщо перша і головна старозавітна заповідь, це – «Я Господь, Бог твій, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства» (Исх.20: 2), то перша і найголовніша заповідь Нового Завіту, це – «Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже». І – торжество спасіння, коли такий вбогій, який плаче, шукає, нарешті, знаходить свого Бога, Який і Сам вже давно шукає його. Який збагатить, розрадить, наситить, виведе з рабства гріха і введе в обітовану землю Небесного Царства.

Коментування вимкнено

Залишати вiдгуки заборонено.